February 24th, 2014

хатуль хнун

Суспільний договір

Оригинал взят у maksymus в Суспільний договір
 
У момент, коли зелені цифри на табло Верховної Ради констатували зміну влади, шляхи політичного і вуличного крила протесту розійшлися назавжди. У політиків і вулиці цілком протилежні інтереси, надто різні уявлення про перемогу.

Ще їздять десь по країні броньовані лімузини Януковича, пробиваючись до кордону, ще не всюди по областях у кабінетах чиновників з’явилися емісари нової влади, ще не всі страусячі ферми і зібрання золотоокладних портретів виявлені, а спритні політики усіх кольорів й усіх лояльностей уже зрозуміли, що мають об’єднатися проти найстрашнішого для них — проти Майдану. Все зводиться тільки до того, під яким соусом подаватиметься загальне об’єднання депутатів, нова «ширка», повсталому суспільству. Ґарніром може бути заспокоєння країни, запобігання війні, інтервенції, дефолту, епідемії грипу, якась негайна вигадана чи створена спеціально небезпека, заради якої треба згуртуватися і забути про все інше. Політики навіть не намагаються приховати, що Євромайдан уже заважає. Сумнівним чином висунутий, тимчасовй очільник держави Турчинов заявив, що люди можуть розходитися, а в своєму зверненні до країни не згадав ані про Майдан, ані про права і свободи. З другого боку, верхівка Партії реґіонів уже прийшла до тями і гнівно відмежувалася від зловживань Януковича. Звучить стара пісня про святу й незаплямовану партію, що засуджує «культ особистості» і готова працювати далі в нових умовах, не змінюючи нічого. У залі ніхто не звертає увагу ні на нових тушок, ні на кнопкодавство, ні на російську мову нових посадовців чи перебіжчиків. Революційна доцільнсть убиває революційні вимоги.

У день жалоби за загиблими на площі з’явилася випущена з в’язниці бабуся української революції, Юлія Тимошенко і все опошлила своїми торжественними заявами: «Рідні мої, вам було погано без мене, ви мерзли та вмирали тільки тому, що мене не було поруч, але тепер радійте, я вас захищу, зроблю вас господарями на своїй землі!» Патерналістська проповідь була змішана з популістською обіцянкою негайної розправи, помсти, безпомилково зрозумілим загальним настроєм натовпу. Хтось влучно зауважив, що Юля помилилася місцем виступу, її Майдан знаходиться на сотню метрів нижче по Хрещатику, біля входу до суду з порожніми кілька років бутафорськими наметами.

Такі виступи, що звучать жахливим дисонансом з вимогами і дискусіями останніх трьох місяців, з вимогами відкритої і чесної політики, стали можливими тільки тому, що Євромайдан не встиг укласти з політичним класом чіткого суспільного договору на своїх умовах, коли він був їм ще потрібний. Того політичного акта, універсалу, угоди не між владою і опозицією, а між політиками і народом. Тих твердих декларацій, на основі яких на політичний клас покладаються обов’язки задовольняти вимоги горожан, порушення яких позбавлятиме посад будь-кого без потреби збирати знову і знову вуличний протест.

З трибун раніше звучали, а подекуди продовжують звучати, приємні обіцянки про системні зміни та покарання винних. Але в таких сферах усні джентельменські домовленості не працюють. Справжній політик ніколи не пам’ятає, що говорив чи обіцяв колись, сподіваючись на безпам’ятство народу, тому їх треба постійно тримати за руку. Для політиків немає вічних ворогів у своєму середовищі, вчорашній «кривавий поплічник режиму» легко стає сьогодні найвірнішим «другом народу», і навпаки. Системні зміни, що повинні складатися з численних заходів з відновлення леґітимності, зокрема якнайшвидші вибори не тільки Президента, а й Верховної Ради, повинні включати реформи конституційну, територіальну, реформу міліції та суду, легко замінюються порожніми популістськими гаслами, на кшталт люстрації, які зводяться до заміни кількох обличь на тих же посадах, та беззмістовними кампаніями, на кшталт боротьби з корупцією, під час якої тіньові кошти тільки змінюють власників.

«Стояти! Стояти!» — лунали страшні підтримуючі слова на барикадах під час нічних наступів силовиків. Ці слова звучать відлунням протесту досі. — Треба стояти! — поки суспільний договір не стане нарешті здійсненим фактом політики, поки Євромайдан не дотисне злочинну систему остаточно. Напрям протесту в бік кабінетів на Грушевського і Банковій не змінився.
 

хатуль хнун

post

Оригинал взят у radiowestin в post
об этом уже много раз писали, но я все равно напишу еще раз от себя, своими словами, как я это понимаю и чувствую.

очень часто выход из токсичных отношений - будь на другой стороне родители, партнер(-ша), начальство и коллеги, действующая власть, не принципиально - сопровождается обливанием грязью. как ты смеешь иметь свое мнение. как ты смеешь поступать как тебе хочется. как ты смеешь принимать свои решения и даже набивать свои шишки. мы умные, мы хорошие, мы тебя любим и желаем тебе добра, ты больше никому кроме нас не понадобишься, ты никогда не добьешься успеха в этом деле.

это все манипуляции.
это все попытки удержать силой то, что не держится любовью - за неимением любви.
это все признание в собственной несостоятельности - как папы или мамы, как партнера или партнерши, как начальника или начальницы, как гражданина или гражданки.
это все попытки навязать чужое мнение - за неимением аргументов, которые бы могли в нем убедить.
это все признание в том, что они боятся твоего ухода - ведь им здесь нечего тебе предложить, кроме грязи.
это все признание в том, что они сами слабые, трусливые, покорные и себя не уважающие.
это все попытки перекрыть тебе двери и окна тюрьмы, чтобы тебе не было видно внешнего мира.
поливают других грязью в больших количествах те, кто ее в своем царстве-государстве в больших количествах развел. у кого в душе чистота и регулярная уборка, тем неоткуда эту грязь из себя извлечь.

и те, кому удалось выйти из таких отношений, прекрасно знают, что в этой грязи нет правды. что все сказанное выше - и "мы тебя любим", и "больше никому не понадобишься" - это ложь.
сбываются мечты и планы, и политические, и профессиональные, и бытовые.
находятся названные родственники, которые становятся роднее кровных.
находятся люди, которые заботятся о тебе, хотя их к этому не обязывает родственный долг.
находятся люди, которые тебя принимают не только в радости, но и в горе, с болезнями и трудностями.
находятся люди, которые не знают в какую пяточку тебя еще поцеловать, несмотря на несоответствие твоей внешности глянцевому идеалу.
находятся люди, для которых ты при всех своих недостатках будешь их радостью, их солнцем и их добрым ангелом.

за пределами тюрьмы токсичных отношений есть успех, счастье и поцелуи небесного ветра.
за пределами тюрьмы токсичных отношений есть пространство для нетоксичных.

и как вышедшая за эти пределы - я бесконечно рада жить в той стране, в которой живу, работать с теми коллегами, с которыми работаю, и иметь близкие отношения с теми людьми, с которыми имею.
снаружи - свобода.
ради нее стоит выходить.

хатуль хнун

Об украинизации от еврея

Оригинал взят у ua_redaktor в Об украинизации от еврея
Originally posted by grimnir74 at Об украинизации от еврея
88d5e537ca63
Я думаю, вы меня знаете, кто не знает - я Алексей Железнов, еврей, израильтянин, гражданин Украины, где родился и вырос.

В славном городе Николаеве, городе корабелов, о котором есть две красивые песни, но который глухая провинция украинской Таврии, в те годы (род. 1974 г.) полностью на 100% русскоязычная.

Говорят, что до моего рождения там еще оставались украинские школы, но когда я появился на свет или максимум когда пошел в школы, таковых уже не осталось.

Украинский язык презрительно называли "тэляча мова".

Говорили на нем только приезжавшие из деревень, да и они говорили не на украинском, а на диком русско-украинском суржике, от которого у меня по сей день уши вянут.

Кто не знает, в те времена украинский начинали учить со второго класса - два предмета - язык и литература, и от него можно было освободить - по желанию родителей.

И я, как и все лентяи мальчишки, попросил маму, мол, освободи.

На что моя еврейская мама, говорящая везде и всегда как и вся моя семья, только по-русски, сказала:

"Ты должен знать язык той страны и того народа, где живешь. И точка".

Напомню, дело было в СССР в русскоговорящем Николаеве.

Collapse )